СВЯТИЙ ВЕЛИКИЙ ПІСТ

СВЯТИЙ ВЕЛИКИЙ ПІСТ — ВСТАНОВЛЕННЯ Й ТРИВАННЯ

"Піст це не новітній винахід, але скарб по батьках. Усе, що давнє, гідне похвали. Пошануй же стародав­ність посту! Він такий давній, як саме людство"

(Святий Василій Великий. Про піст, 1).

Святий Великий піст, який називають також Чотиридесят­ницею, це одна з найдавніших і найбільш священних установ хрис­тиянської релігії. Історія Великого посту має довгу й багату тра­дицію. Вона сягає апостольських часів. Передпасхальний піст нази­вають Великим не тільки через його тривалість, але й через його важливість і значення в житті Церкви і кожного християнина.

Святі Отці Церкви мають до встановлення святого посту най­більшу пошану й найкращі похвали. Святий Василій Великий (329-379) про давність встановлення посту каже: "Нехай буде мені вільно знову звернутися до історії і пригадати, що піст дуже давній і те, як усі святі дуже берегли його, наче яку спадщину по батьках, що її переказував батько синові. Так то цей скарб через безпе­рервне передання дійшов аж до нас" (Про піст, І). — Тож поглянь­мо на розвій і час тривання цього духовного скарбу нашої Церкви.

ЯК ТВОРИВСЯ ПЕРЕДПАСХАЛЬНИЙ ПІСТ?

Уже апостоли й перша християнська громада почали заміняти день жидівської Пасхи днем поминання Христових мук і смерти. Роковини Христової смерти були для них дуже сумним днем. Тож, щоб його належно відсвяткувати, вони зберігали піст у цей день. І так первісна християнська Пасха почала існувати у вигляді посту. Це була хресна Пасха. За свідченням святого Іринея (к. 125 — к. 203), про яке говорить історик Церкви Євсевій (к. 260 — к. 340), перший зародок нинішнього 40-денного посту в той час обмежу­вався одним-двома днями посту, який не вважався передпасхаль­ним, а таки самою Пасхою. Пасхального посту, за тим свідченням, одні дотримували один день, инші — два дні, инші — ще довше, а ще инші — 40 годин. (Історія Церкви, 5, 24).

У післяапостольських часах Церква II-III віків починає звертати увагу не тільки на сумні роковини Христової смерти, але й на радісні роковини Його Воскресення. Так, отже, попри хресну Пасху помалу приходить і воскресна Пасха із відміною пасхального посту. Ще в апостольських часах одні перестають дотримуватися посту у сам день жидівської Пасхи, а инші — наступної неділі. За свід­ченням історика Сократа, (к. 379-440) ті, що святкували Пасху разом із жидами, тобто 14 дня Нісана, твердили, що це їм передано від святого апостола та євангелиста Йоана; а ті, які святкували празник Пасхи наступної неділі після жидівської Пасхи, доводили, що свій звичай одержали від святих апостолів Петра й Павла. "Але ні одні ні другі, — зауважує історик Сократ, — не можуть довести це писемними доказами" (Історія Церкви, 5, 22).

Так виникли пасхальні спори між тими, які святкували Пасху разом із жидами і тими, що святкували її наступної неділі. Ті довгі спори полагодив Нікейський Собор 325 року.

У канонічних пам'ятках III сторіччя говориться також про час, коли закінчувався пасхальний піст. За канонами Іполита врочисте закінчення посту відбувалось у воскресну ніч на зорі, за Дидас­каліями — о 3-ій годині ночі, а за Апостольськими постановами — коли почали співати півні.

ТРИВАЛІСТЬ ВЕЛИКОГО ПОСТУ

У III столітті передпасхальний піст у деяких Церквах триває цілий тиждень. Це той час, який сьогодні звемо Страсним тижнем.

При кінці III століття Великий піст уже сягає 40 днів. Від IV віку маємо перші свідчення про 40-денний передпасхальний піст. Перше свідчення дає нам Нікейський Собор, котрий каже, щоб помісні собори відбувалися "один перед Чотиридесятницею (далі вжива­тимемо скорочено 40-ця — Ю. К. ), щоб після усунення всякого неладу чистий дар приносився Богові, а другий під осінній час" (Правило 5).

Хоч у IV столітті 40-ця стає вже відомим введенням, усе-таки вона ще не є точно означена і не має загального визнання. Поде­куди все ще існує 20-денний піст, що триває в період між давнім коротким і 40-денним. Він був передусім у практиці на Заході, куди 40-ця прийшла дещо пізніше, ніж на Схід.

Про різну тривалість посту перед Пасхою у різних краях істо­рик Сократ пише: "Посту перед Пасхою в різних місцевостях дотримуються по-різному, а саме: в Римі перед Пасхою постять без перерви три тижні, крім суботи й неділі. В Ілірії, по всій Греції й Олександрії зберігають піст шість тижнів до Пасхи й називають його Чотиридесятниця. Инші знову починають свій піст за сім тижнів перед празником Пасхи" (Історія Церкви, 5, 22).

Важливим свідченням поступового переходу від короткого пос­ту до 40-ці в Єгипті є пасхальні послання святого Атанасія Вели­кого (к. 297-373). У першому з них (329 р. ) він ще не згадує про 40-цю, тільки говорить про початок "святого посту", який пов'я­заний з понеділком Страсної Седмиці. Зате в 11-му пасхальному посланні, писаному з Риму 340 року до Тмуїського єпископа Сера­піона, який за час відсутности святого Атанасія мав наглядати за єгипетською Церквою, святий Атанасій дає таке доручення: "Пода­ти до відома братам про 40-денний піст і при тому повчити про нього, щоб тоді, коли ввесь світ постить, ми одні, що живемо в Єгипті, не виставляли себе на сміх за непощення і за те, що в ті дні віддаємося радості". А в 19-му посланні з 346 року святий Ата­насій уже говорить про дотримання 40-ці як про необхідну умову для гідного святкування Пасхи: "Хто нехтує 40-ею і хто наче без уваги й нечистим серцем входить у святая святих, той не празнує празника Пасхи".

Де був у звичаю 6-тижневий піст, там його починали в поне­ділок другого тижня нашого теперішнього посту. За цією практи­кою наша перша седмиця 40-ці ще не входила до посту.

За давньою традицією Східної Церкви суботи й неділі не вважа­лися посними днями. Отже, щоб мати число 40, то піст із шістьох продовжено до семи тижнів. При кінці IV століття передпасхальний піст, званий 40-ця, є вже у практиці як Східної, так і Західної Церкви.

ЧИСЛО 40 — РЕАЛЬНЕ ЧИ СИМВОЛІЧНЕ?

Хоч говоримо про 40-денний піст, але у Східній Церкві він триває тільки 36 з половиною днів. Сім тижнів посту без субот і неділь — це 35 днів. До цього числа треба ще додати Велику суботу і половину ночі перед празником Пасхи, що також ува­жається посним, і тоді наша 40-ця матиме 36 і пів дня, що стано­вить одну десяту цілого року.

Латинська Церква має 6-тижневий піст, бо вона й суботу зачисляє до посних днів, тобто у практиці й на Заході 40-ця мала тільки 36 днів. Та щоб мати повних 40 днів посту, латинська Церква в VII сторіччі додала ще чотири дні на початку посту. Тому Захід починає тепер свій піст у т. зв. "Попільну середу", тобто в середу нашого першого тижня посту.

Число 40, як числа 3, 7 і 9, з давніх-давен мало символічне значення. Тому воно ввійшло і до передпасхального посту радше в символічному, аніж буквальному значенні. У Старому Завіті читаємо про 40 днів потопу (Буг. 7, 4), про 40-літню мандрівку Ізраїля пус­тинею {Чис. 14, 33), про 40-денний піст Мойсея, поки він дістав від Бога таблиці закону (Вих. 34, 28), про 40-денну подорож пророка Іллі до гори Хорив (1 Цар. 19, 8). У Новому Завіті святе Євангеліє гово­рить, що 40-го дня Йосиф і Марія принесли Дитятко-Ісуса до святині, про 40-денний піст Ісуса Христа в пустині (Мт. 4, 2), про 40-денне перебування Його на землі після свого воскресення (Ді. 1, 2).

Свята Церква від самого початку освятила число сорок. У перших сторіччях в практиці були 40-денні покути, а відтак при­йшов 40-денний піст перед Пасхою. У нашому обряді 40-го дня після народження приносять дитину до церкви, щоб її уцерквити, а також 40-го дня поминаємо померлих.

МЕТА СВЯТОГО ВЕЛИКОГО ПОСТУ

"Тому, що ми не постили, то нас прогнано з раю. Отже, чинім піст, щоб вернутися до нього"

(Святий Василій Великий. Про піст, І).

Хоч наші часи принесли багато змін щодо церковних законів, традиції й дисципліни, і хоч після Другого Ватиканського Собору прийшло значне злагіднення всіх постів взагалі включно з Великим постом, все-таки й сьогодні час Чотиридесятниці має своє велике значення для нашого духовного життя. Може сьогодні через різні причини ми не можемо так строго постити, як постили колись наші предки, але й сьогодні над нами тяжить обов'язок духовного посту, боротьби з нашими гріхами і злими нахилами, обов'язок молитви, практики чеснот та добрих діл. І якраз ця наша духовна обнова є властивою і найважливішою метою святого Великого посту.

У попередній статті ми говорили про встановлення і час три­вання, а тепер про мету Великого посту. Щодо мети святої 40-ці, то можемо розрізнити три періоди:

1. Апостольські часи

Для апостолів і перших християн день жидівської Пасхи був сумним спомином смерти Ісуса Христа, тому вони проводили його в молитві, смутку й пості. Лучення поняття Пасхи з поняттям посту тривало довго. Ще в письменників II сторіччя можна заува­жити вживання слова "Пасха" у значенні "піст". Це було наче

відгомоном тих часів, коли святкування смерти й воскресення Ісуса Христа відбувалося в один день. Зв'язок сумної події смерти з радісною подією воскресення Христа Господа відобразився на на­ших богослуженнях Великої суботи, де служба посна лучиться зі службою воскресною.

2. Пасхальний піст і катехуменат

III-IV століття — часи найбільшого розквіту катехуменату. Катехумени, або оглашенні — ті, які готувалися до святого таїнства хрещення. Приготування звичайно тривало три роки й закінчу­валося врочисто в 40-цю. Основні акти цього закінчення були такі: надання імени оглашенному на початку 40-ці, щоденне заклинання його від злих духів протягом цілого посту, остаточне поучення його в правдах святої віри, кінцевий іспит та саме хрещення у Велику суботу. Деякі з тих актів входили в уклад щоденного богослу­ження.

Стати через святе хрещення християнином і членом Церкви — небуденна подія в житті новохрещенців і Церкви. Тому ця радісна подія звичайно лучилася з великими празниками, як Пасха, Зелені свята, Богоявлення. У III сторіччі обряд хрещення пов'язували передусім з празником Пасхи. Оглашенні готувалися до хрещення постом і молитвою. Під впливом катехуменату передпасхальний піст продовжився до 40 днів. З часом й инші вірні почали дотриму­ватися посту разом з оглашенними. Про звичай вірних постити разом з катехуменами говорить святий мученик Юстин († 167). Він каже, що тих, які навертаються до християнської віри, "вчать, щоб вони молитвою і постом просили в Бога прощення минулих гріхів, і ми молимося і постимо разом з ними" (Апол. 1, 61).

3. Великий піст — подвиг душі й тіла

Запровадження катехуменату не тільки продовжило Великий піст до 40 днів, але також причинилося і до того, що з часом усі вірні перейняли його від оглашенних і він став для усієї Церкви передпасхальним. Потім, коли катехуменат втратив дещо своє значення, то 40-ця стає самостійною практикою. Тепер вона стає для всіх вірних часом особливої молитви, посту й покути та духов­ної підготовки до празника Пасхи. Це наставлення Церкви найкра­ще втілене в наших посних богослуженнях, звичаях і практиках. Згадаємо деякі з них.

Посні богослуження

Вони різняться від зви­чайних богослужень тим, що мають більше молитов, біль­ше псалмів і більше читань, передусім зі Старого Завіту. Увесь Псалтир під час пос­них богослужень перечиту­ють два рази щотижня. Головне тут, що з усіх пос­них відправ пробивається ве­ликий дух покути й жалю за гріхи. Посні стихири на ве­чірні чи утрені своїм змістом або оплакують гріхопадіння людини, або закликають до покути й жалю, або підно­сять користь посту й добрих діл, або поручають пануван­ня над змислами чи практику чеснот. "Постімося постом милим і приємним Господеві, — каже стихира на стиховні вечірні першого понеділка посту, — правдивий піст це відчуження від злого, здержання язика, відкинення ненавис­ти, відлучення похотей, обмови, неправди і ламання присяги, — усе те залишити — це справжній піст". А на стиховні утрені понеділка першої седмиці посту співаємо: "Настав піст, мати чис­тоти, викривач гріхів, проповідник покаяння, життя ангельське і спасення людей: вірні закличмо: "Боже, помилуй нас!".

Посні покути й поклони

У перших сторіччях християнства в Церкві була практика при­людної покути за різні гріхи чи провини. Багато з тих каяників, ідучи за бажанням Церкви, відбували свою покуту в часі Великого посту. І так, як вірні перейняли піст 40-ці від катехуменів, так також усі вірні під впливом покутної дисципліни з часом почали вважати себе за каяників і чинити різного роду покути у Великому пості. Звідси і глибоко покутний дух наших великопосних богослужень.

З нашими посними відправами тісно пов'язані поклони. Вони бувають або тільки до пояса, або доземні і практикуються на всіх посних богослуженнях від понеділка до п'ятниці.

На особливу увагу заслуговує молитва святого Єфрема Сирина († 373) з поклонами. Ця молитва повторюється на кожному бого­служенні. Її можна б назвати офіційною великопосною покутною молитвою нашої Церкви. Вона є змістом і метою Великого посту. Наводимо її повністю:

"Господи і Владико життя мого, дух млявости, недбайливости, владолюбства й пустослів'я віджени від мене (поклін). Дух же доб­рочесности і смиренномудрія, терпіння й любови даруй мені, не­достойному рабові Твоєму (поклін). Так, Господи царю, дай мені зріти мої прогрішення і не осуджувати брата мого, бо Ти благосло­вен єси на віки віків. Амінь" (поклін).

Київський митрополит Георгій (1072-1073) у своєму Білеческім Уставі приписує для всіх вірних по 300 великих поклонів денно в часі 40-ці (§ 7).

Літургія Передосвячених Дарів

Питома посна відправа — це Літургія Передосвячених Дарів. Ще в перших сторіччях був звичай, щоб під час посту 40-ці не від­правляти святої Літургії, бо в тому часі вона ще лучилася з агапою, тобто братолюбною гостиною, що суперечило духові посту. Крім того, святу Літургію вважали за радісне таїнство, тому її відправ­ляли лише в суботу й неділю. В инші дні тижня, щоб дати вірним нагоду прийняти святе причастя, святу Літургію замінювали инши­ми богослуженнями, з яких з часом розвинулася Літургія Перед­освячених Дарів. Вона не є Літургією у прямому значенні слова, бо не має освячення, це радше вечірня, злучена зі святим причастям, хліб якого був уже перед тим освячений. Звідси й назва Літургії.

Лаодикейський Собор (канон 364) приписує: "Не можна в 40-цю приносити святий Хліб (тобто правити святу Літургію), крім суботи і дня воскресного" {Правило 49). Трульський собор (692 р. ) постановляє: "В усі дні святої 40-ці, крім суботи й неділі і празника Благовіщення, треба правити Літургію Передосвячених Дарів" (Правило 52).

Коли ж помалу остигла перша християнська ревність і скасо­вано звичай щоденного й частого святого причастя, то 40-ця стала також часом приготування до гідного пасхального святого причастя.

Посні проповіді

Колись вірні в часі 40-ці бували в церкві на відправах навіть по два рази денно. Під час відправ виголошували проповіді. Святий Василій Великий під час одного посного тижня дав у 9 гоміліях гарний виклад про Шестиднев (про шість днів створення світу). Він тоді проповідував два рази денно, вранці й увечері. Від нього маємо також дві гарні науки про значення й користь посту.

ПРАКТИКА СВЯТОГО ВЕЛИКОГО ПОСТУ

"Початок посту — це час покаяння, це день спа­сення. Душе, чувай і зачини входи похотей, взираючи до Бога"

(Канон утрені першого понеділка посту).

Великий піст — це для кожного християнина час духовної боротьби, у якій беруть участь і душа, й тіло. Душа бере участь через ревну молитву й розважання, через чування над змислами, практику чеснот і добрих діл. Це внутрішнє наставлення душі проявляється назовні через піст і покутні діла нашого тіла. Без умертвлення тіла нема духовного посту. "Наскільки відіймеш тілу, — каже святий Василій Великий, — настільки додаси своїй душі блиску духовного здоров'я. Бо не збільшенням сили в нашому тілі, а витривалістю душі й терпеливістю в прикрих досвідах здобуваємо силу проти невидимих ворогів" (Про піст, І).

Традиційна практика посту в Церкві відбувається двома спосо­бами: або через повне утримання від усякої їди й пиття до якогось означеного часу, і це є властивий піст, або через відмову від деяких страв без огляду на час їди, що звемо абстиненцією.

Після того, що ми сказали вже про розвій, тривалість і мету Великого посту, варто сказати дещо про сам спосіб посту.

ПЕРВІСНИЙ ПІСТ

Первісно, як щодо часу тривання, так і щодо способу і прак­тики Великого посту не було якоїсь означеної норми чи приписів Церкви. Усе залежало від доброї волі вірних, тому постили по-різному. Історик Сократ (к. 379-440) так говорить про спосіб посту в його час: "Розбіжність полягає не тільки в числі посних днів, але й розумінні здержливости від страв. Тому що одні утримуються від їди різних тварин, другі з усіх живих створінь їдять тільки рибу, а инші разом з рибою їдять і птиць, кажучи, що птиці, за словами Мойсея, також постали з води. Одні не їдять навіть овочів і яєць, другі живляться тільки сухим хлібом, деякі і того не приймають, а ще инші постять до 9-ої години (це 3-тя година пополудні) і потім їдять усяку страву" (Історія Церкви, V, 22).

Останні слова Сократа свідчать, що істотним у пості за його часів не був вид страв, а тривалість повного утримання від їди. Иншими словами: важливим у пості було те, що протягом дня їли тільки один раз, звичайно по 3-ій годині пополудні або після заходу сонця. "До вечора чекаєш без їди, — говорить святий Василій Великий, — а цілий день пересиджуєш у суді" (Про піст, І). А святий Йоан Золотоустий каже: "Ніхто з нас не буде думати, що одного утримання від їжі до вечора вистачить нам для спасення" (На Книгу Буття гомілія, 4).

У монастирях, де цілий рік приймали поживу тільки раз на день, у 40-цю монахи не їли й по кілька днів. Паломниця Сильвія (IV ст. ) говорить про єрусалимських монахів, деякі з яких у 40-цю, "прийнявши поживу після Літургії в неділю, не їдять аж до суботи" (§ 28).

ЗДЕРЖЛИВІСТЬ-АБСТИНЕНЦІЯ ВІД ДЕЯКИХ СТРАВ

По цілоденному пості первісно вірні їли ввечері усяку страву. Та вже десь у V ст. входить у звичай обмеження і щодо роду страв.

Це сталося під впливом практики пустинників-монахів, які не тільки приймали поживу один раз на день, але також обмежували і види страв. Звичайна їда в пустинників — це хліб, вода й овочі. Паломниця Сильвія каже у своїх споминах, що єрусалимські мона­хи в часі 40-ці "не їдять ні кришки хліба, ні оливи, ні овочів, а тільки воду і трохи мучної юшки" (§ 28). Помалу така суха їда монахів стає загальною і серед мирян під час 40-ці. Лаодикейський Собор (к. 364) наказує: "Через усю 40-цю постити зі сухою їдою ("сухояденієм")" (Правило 50).

СУБОТИ Й НЕДІЛІ В ПОСТІ

У Східній Церкві суботи й неділі в пості не вважаються посни­ми днями, у ці дні нема повної відмови від їди до означеного часу, але і в ті дні з часом стали їсти тільки означені види поживи, як хліб, овочі, риба, подекуди й молоко. Це значить, що в суботу й неділю не було посту, але була абстиненція.

Київський митрополит Георгій дозволяє в часі 40-ці всім миря­нам в суботу й неділю вживати рибу тільки два рази денно. (Біле­ческій Устав, § 7). Львівський Синод (1891), говорячи про 40-цю, зазначає: "що після теперішнього звичаю народу, також суботи й неділі яко посні дні заховуються" (Титул, XI). А звертаючи увагу на різницю між стислим постом і здержливістю, Собор каже: "Од­наче в тій справі треба пам'ятати про звичай і потребу місцевос­тей" (Титул, XI).

ВЕЛИКИЙ ПІСТ У НАШІЙ ЦЕРКВІ

У нашому народі святий Великий піст завжди дуже шанували і строго його дотримувалися. Київський митрополит Георгій (1072-1073) наказує такий піст у 40-цю: "Першого тижня посту: суха їда ("сухояденіє"), цебто хліб, вода й овочі, раз на день й нічого не пити. В инші тижні посту — понеділок, середу й п'ятницю: суха їда раз на день; у вівторок і четвер: каша (сочевиця) з олією оливковою або маковою раз на день; в суботу й неділю: риба два рази денно, на празник Благовіщення: риба (Білеческій Устав, § 7).

Святий Теодосій Печерський (к. 1035-1074) у своєму Києво-Печерському монастирі, йдучи за правилами святого Теодора Сту­дита, запровадив такий піст: упродовж шести перших тижнів посту 40-ці: їда раз на день, а саме, першого тижня: суха їда (хліб і овочі). В инші п'ять тижнів у середу й п'ятницю — як першого тижня, а в инші дні — ярина і каша без оливи. Першого тижня посту, а потім у середи й п'ятниці инших тижнів не дозволено було пити вина, хіба хворим і старим. Замість вина на той час готували окремий напій з перцю, кмину й анису. У дні дальших тижнів дозволялось по одній склянці вина. У суботи й неділі дозволялось їсти два рази на день і пити вино. У Страсний тиждень піст ще строгіший.

Наші Собори, спочатку Замойський (1720), а потім Львівський (1891) злагіднили дещо той колись дуже строгий піст у нашому народі. Замойський Синод дозволив споживання набілу під час 40-ці. У цій справі він дав такий припис:

"Почавши від понеділка по неділі сиропусній до дня святої Пас­хи і перед тим постом один тиждень тільки з набілом" (Титул, XVI).

Львівський Синод, крім набілу, у часі 40-ці дозволяє також у деякі дні м'ясні страви під умовою проказання певних молитов.

Найбільше злагіднення всіх постів у цілій Католицькій Церкві прийшло після Другого Ватиканського Собору. Йдучи за вказівками цього Собору, українські католицькі єпископи разом з Верховним Архиєпископом Йосифом одобрили для нашої Церкви злагіднення всіх постів, і 40-ці також. З окремої постанови про піст, яку видав Верховний Архиєпископ Йосиф 1966 року, виходить, що тепер наші вірні зобов'язані утримуватися від м'яса в усі п'ятниці цілого року, а в часі 40-ці, крім того, ще в перший день посту і Велику п'ятницю відмовлятися від м'яса й набілу.

Поза тим ця постанова пригадує всім вірним про постійний обов'язок молитви, аскези та плекання духовного життя. "Нехай ці великі полекші, — сказано вкінці згаданої постанови, — будуть одночасно і сильною спонукою та заохотою до покаяння та оми­нання гріхів і ображування Бога. Нехай пам'ятають вірні хрис­тияни, що в родині, в якій затихла молитва й заникла практика посту, а навіть забута пам'ять на нього, ледве чи ще живе хрис­тиянський дух. Тому злагіднені пости нехай скріплять ревність у молитві, у розважанні і богослужбах, у даванні милостині, у праці і в частих святих сповідях і святих причастях" (Благовісник, Рік II, Кн. 2-4).

Звернення до молоді на Великий піст

«Дорога молоде! Надходить благословенний час Великого посту – період особливої призадуми над своїм життям, пережиття страсних мук Господа, щоб гідно прийняти Його безцінний дар – відкуплення кожного з нас від гріха через смерть на хресті.»

Щоб наша молодь стала тією силою, яка робить світ кращим, щоб молоді люди були Божою силою, потрібні зусилля кожного і кожної з Вас. Здійснені, щоб нам стати досконалішими та ближчими до Бога, помножені на нашу численну спільноту, вони сформують велику силу – Єдиний Молодіжний простір. Пропонуємо Вам декілька простих порад для втілення під час Великого посту та заохочуємо до практикування і після його завершення. Постити – це не лише відмовитись від споживання м’ясних страв, шкідливих звичок, нецензурної лексики… обмежити себе в чомусь улюбленому, а ще – обов’язково посповідатись під час Великого посту. Гартування духу, зростання у чеснотах – це покликання кожного християнина, однак саме час посту є дарунком для нас, щоб особливо дбати про своє вдосконалення. Віднайти себе для того, щоб могти реалізувати заповідь любові, щоб ділитись з іншими, підтримувати їх, дуже важливо пізнати себе. Можливо, комусь це здасться дивним, але завдання пізнати себе не є таким простим. Ми постійно зайняті, нам не вистачає часу, а йдучи чи їдучи до місця призначення, обов’язково вдягаємо навушники, щоб нас не засмучувала тиша. Однак без неї не можна! Тиша містить правду про тебе самого. Саме в тиші Ти зможеш послухати себе, поставити собі непрості запитання, дати на них чесні відповіді.

Що є моїм недоліком? Які мої слабкості? Де я чиню гріх? Без щирої відповіді на ці запитання Ти не зможеш зрозуміти, ким Ти є. Більше того, без відповіді на ці запитання Ти не зможеш якісно будувати свої стосунки з оточуючими і з Богом. Тому закликаємо Тебе впродовж Великого посту замість перегляду зайвої телепередачі чи проведення надмірного часу в соціальних мережах знайти місце у подарованому Богом дні для короткого вечірнього іспиту сумління – чесної розмови із собою про день, який минув. Усвідомлення своїх недосконалостей, щире бажання їх позбутися та жити за законом люблячого Небесного Отця допоможе нам – при Його підтримці – стати новими людьми – дітьми Божими. Але християнин – це не лише людина, яка бореться зі своїми гріхами та недоліками. Коли Бог дав Тобі життя, Він також обдарував Тебе чималою кількістю дарів. Чи Ти про них знаєш? Це все те, що Тобі вдається добре, чим Ти можеш ділитись з іншими, за що Тебе цінують і поважають. Ти мусиш це знати! Звісно, не для того, щоб пишатись і вивищуватись перед іншими. Розуміти свої дари і таланти потрібно для того, щоб могти їх розвивати, ділитись ними і дякувати за них Богові, який їх Тобі дав.

Віднайти ближнього щоденно вдома і поза ним зустрічаємо людей: близьких і незнайомих, мужчин і жінок, молодих і старших. Вони усі дуже різні, мають різний настрій, освіту, різним є також їх ставлення до нас. Але дуже важливо пам’ятати, що кожен і кожна з них – це надзвичайний і дуже глибокий світ, це улюблена Божа дитина. Ми навчились людей приймати і оцінювати з точки зору користі, яку можемо від них отримати: хтось мене уважно слухає, з кимось мені приємно бути, хтось багато знає, хтось займає важливу посаду чи має багато знайомих… Але людина не є дипломом чи одягом, знанням чи посадою. Людина – це особа, великий і особливий світ. Людина – це туга за прийняттям та любов’ю. Усі вони – ті люди, яких ми щоденно зустрічаємо, так сильно прагнуть, щоб їх приймали такими, якими вони є, цінували і любили.

Час Великого посту варто присвятити також для пошуку і відкриття людини. Коли Ти знову зустрінеш маму, брата, товариша, викладачку, спробуй подивитись глибше – не оцінюй одяг чи можливості, але запитай себе: Ким є ця людина? Чого вона потребує? Що я можу їй дати? Запитай себе, чи так важливо сперечатись із людьми про дрібниці, чи варто перечити найближчим лише для того, щоб довести свою правоту, своє право на власну думку? Не варто осуджувати та обмовляти людей – хай якими є їхні проступки. Давайте присвятимо благословенний час Великого посту ближнім: кожного дня скажімо комусь щось добре, за когось помолімось, комусь допоможім! Віднайти Бога Він – Початок і Кінець, Він – Творець Всесвіту, Він – Любов… Знаємо усі ці яскраві, гарні і правдиві окреслення Бога. А яким Бог є у Твоєму серці? Скільки свого часу Ти Йому приділяєш? Як часто питаєш Його, як вчинити в тій чи іншій ситуації, як повестись із цією людиною? Чи відчуваєш – отак щирою, без гучних декларацій – вдячність Богові за життя, батьків, свої таланти?.. Чи болить Тебе, коли зневажаєш Його?

Це непрості питання. Відповіді на них у кожного свої. Але кожен, хто хоче прожити вартісне життя, мусить відважитись на пошук чесних відповідей, бо лише з Богом життя стає повноцінним, лише з Ним можна бути щасливим, лише в Ньому віднайдеш відповіді про себе і про людей, які є поруч – єдині справжні і чесні відповіді. Багатьох з нас навчили, що означає бути віруючою людиною, християнином. Нам розповідали про той мінімум, який необхідний, щоб «Бозя не сварилась»: які молитви і скільки разів потрібно молитись, раз чи два в році посповідатись, іноді в церкві свічку поставити, не забути принести додому посвячені пасочку, лозу, свічку… Але Бог – це особа, Він не потребує наших «подачок» та умовностей, Йому потрібен чи потрібна Ти, Твоє серце. Завдання християнина – безнастанно шукати Бога, а точніше – постійно дозволяти Богові знаходити себе. Християнин – це людина, яка відчуває постійну спрагу Бога і хоче її втамувати. Якою є ця дорога до Бога? В кожного вона своя і має свої напрямки та повороти. Але існують певні універсальні засоби, без яких неможливе пізнання Бога: Молитва. Щира і чесна: без прикрас і реверансів. Це коли Ти ділишся з Богом тим, чим насправді зараз живеш: радістю, сумом, сумнівом, коханням; нею починаєш свій день і нею завершуєш. Особливо цінною є молитва Церковної спільноти: Свята Літургія, Вечірня, Утреня. Боже Слово. Святий Єронім говорив, що незнання Божого Слова є незнанням Христа. Коли ми молимось, то здебільшого це є наш монолог перед Богом. Коли ми відкриваємо Святе Письмо – дозволяємо Богові промовити до нас. Таїнства. Таїнства Покаяння і Євхаристії є відкритими дверима Божої ласки, через які кожен з нас, відповідно приготувавшись, може наблизитись до Бога. І для цього не потрібно чекати «спеціального» часу – останнього тижня Великого посту або ще якогось. Ці двері відчинені постійно.

Отже, ми не пропонуємо Тобі в часі Великого посту робити якісь надзвичайні подвиги, але якщо бажаєш, щоб цей час став для Тебе справді благословенним, щоб Ти міг чи могла з великою радістю зустріти Воскреслого Господа, спробуй виконувати оті невеликі поради, але чесно та щоденно:

1. Знаходь час на тишу, щоб пізнати себе.

2. Розвивай свої дари і таланти, ділись ними з іншими.

3. Складай перед Богом щоденний іспит сумління – виявляй свої гріхи та недоліки, намагайся більше їх не робити.

4. Пізнавай людей, які є поруч, їх потреби та очікування.

5. Щоденно говори іншим щось добре.

6. Роби кожного дня добру справу для ближнього, не очікуючи подяки.

7. Щоранку дякуй Богові за новий день і проси у нього сили та мудрості прожити його добре.

8. Щовечора дякуй Богові за прожитий день.

9. Щоденно знайди 10-15 хв. для читання Святого Письма. Почни з Нового Завіту.

10. Не зволікай із прийняттям Святих Таїнств Покаяння та Євхаристії. Приймай їх достойно та часто.

11. Читай добрі книжки.

12. Пізнавай віру через читання Катехизму Української Греко-Католицької Церкви.

Звісно, існує багато інших способів і важливих справ, які можна робити для того, щоб добре прожити Великий піст. Робіть це. Важливо не бути байдужим до себе, людей і Бога. Давайте цю дорогу пройдемо разом аж до Світлого Христового Воскресіння!