Село на березі р. Стрия, за 16 кілометрів на південний захід від м. Стрия. Назву виводять хто з переказу про те, ніби під час татарських нападів у боротьбі з ординцями «що семий гинув», хто від міфологічного сільського стрільця з лука, котрий зі значної відстані поціляв і вбивав «що семого» нападника-татарина. Дослідник Я. Рудницький висунув версію про те, що перша частина складного особового топоніму означає не число «сім», а «сім’ю», а друга частина найімовірніше означає -гин(ути). Коли прийняти цю версію, то назва села означає людину, в якої загинула сім’я.
У пошуку вірогідної версії про походження назви села вдалось натрапити на цікаві мікротопоніми в с. Ріпчицях на Дрогобиччині: Треті Гони, Четверті Гони, П’яті Гони, Шесті Гони, Семі Гони. Як відомо, слово «гін» означає старовинну українську міру довжини. Разом з числівником «сім» воно в процесі довготривалої розмовної практики злилось, утворивши Семийгін, Семигін, і так могла виникнути назва Семигинів. Отож у буквальному значенні топонім Семигинів означає «Поселенці на семи гонах або на сьомому гоні поля». Щоправда, побутування прізвища тюрського походження Семеген може свідчити про походження назви села і від нього. За К. Тищенком, топоніми з основою Сем- могли утворюватись від тюркського слова семиз – «сильний». Водночас не слід відкидати й версії про пов’язаність топоніму з назвою народу гунів, які вийшли з азійських степів, у ІІ столітті нової ери з’явились у Північному Причорномор’ї, в 375 р. вторглися у Східну Європу, а в середині V ст.. під час правління Аттіли утворили величезну державу з кордонами від Волги до Рейну. На карті України і багатьох інших держав збереглась велика кількість гунських топонімів. Одним із них може бути Семигинів як село «Семи гунів», далі Семигинів. Варте уваги й припущення про проходження топоніму від арабського слова semice – семичні шиїти. Якщо котрась із версій підтвердиться, заснування села слід віднести до середини – другої половини І тисячоліття.
У назві наголошують другу літеру «и». Межує з селами Жулином, Верхньою Лукавицею, Розгірчим. Частини села і мікротопоніми: Горішній, Іванівка, Гора, Кирниця, Сіножаті. Площа, Зарінки, Межестав’я, Велике, Прилучки, Ар, Дільниці, Ксьонзова Риза, Під Лісом, Млинівка. Відомі колишні власники села і великі землевласники: пани Семигинівські, першим з яких був Іван Голубей (1460-1490 рр.), що взяли собі прізвище від назви села, пан Баранський.
Про побут доісторичної людини на теренах села свідчить стародавній курганний могильник. За переказами, село засновано до монголо-татарської навали в XIII ст.. Перша письмова згадка належить до 1371 р. У 1620 р. татари дощенту спалили Семигинів, а людей забрали в полон або вигубили. Поступово село відродилось. Селяни займались рільництвом, тварництвом, ремеслами, почасти риболовством. За панщини вони мусили безплатно працювати на пана від 6 до 3 днів (1 особа з двору), платити податок натурою і грішми, возити на ярмарок панське збіжжя, виконувати різні шарварки, роботи «на гвалт».
У XVIII – на початку XIX ст. селяни справляли дерево р. Стриєм для будівництва річкових суден.
Наприкінці XVII ст. було 108 хат, млин, 2 корчми. У 1880 р. було 202 хати, налічувалось 848 українців, 22 поляки, 35 німців, 33 жиди; у 1924 р. 219 хат, 885 українців, 41 поляк, 10 німців, 15 жидів; у 1935 р. – 915 українців, 41 поляк, 11 німців, 10 жидів. У 1939 р. налічувалось 1 тис. 440 осіб: 1 тис. 280 українців, 10 поляків, 90 латинників, 10 жидів, 50 німців та інших. До 1939 р. було 2 млини, кузня, крамниця, шпихлір, олійня, молочарня. Поблизу села добували нафту. У 2008 р. проживало 1 тис. 53 особи: 1 тис. 51 українець, 2 азербайджанці.
За СССР до 1959 р. село належало до Сколівського району. Було створено Семигинівську сільську раду, в 1959 р. ліквідовану і приєднану до Жулинської сільської ради. За України відновлено Семигинівську сільську раду. Землями користувався колгосп у жулині. Загальна площа земельних угідь – 1 тис. 624 гектари.
Першу 1-класну школу відкрито в 1880 рр., у 1909 р. розширену до 2-класної, навчалось 118 дітей, у 1935 р. – до 3-класної, навчалось 220 дітей. У 1981 р. споруджено нове приміщення школи 1-3 ступенів: 29 вчителів, 14 технічних працівників, 134 учні.
Першу читальню «Просвіти» відкрито в 1909 р. При читальні Був хор, драматичний гурток, бібліотека, дитячий садок. Існували осередки товариств «Просвіта», «Молода Просвіта», Союз українок, «Сокіл» (створ. В 1924 р.), «Сільський господар», Церковне братство, Братство Апостольства молитви. У 1993 р. споруджено Народний дім. При ньому є бібліотека, драмгурток. Відновлено осередок Союзу українок.
З села походять: заслужений художник України Ярослав Кітела (нар. в 1944 р.); композитор Михайло Золотуха (нар. в 1957 р.); журналіст, публіцист, редактор, член Національних Спілок письменників і журналістів України, кандидат політичних наук Василь Базів (нар. в 1955 р.).
Сполучення з м. Стриєм – автобусами.